Бібліотека учня
Коза-дереза
Були собі дід та баба. Поїхав
дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день
посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й
став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у
червоних чоботях та й питається:
—
Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
—
Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила
кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,—
тільки пила, тільки й їла!
От
дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
На
другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора
та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у
червоних чоботях та й питається:
—
Кізонько моя мила, кізонько моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
—
Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила
кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки
пила, тільки й їла!
От
дід і того сина прогнав.
На
третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері
стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й
питається:
—
Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
—
Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий
листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки
й їла!
От
дід прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу,
пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам
навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
—
Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий
листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки
й їла!
От
тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона
вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди
вбігла та й заховалась на печі.
От
прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:
— А
хто, хто в моїй хатці?
А
коза сидить на печі та й каже:
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть.
От
зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде
ведмідь та й питається:
—
Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
—
Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
А
ведмідь:
—
От я його вижену! Побіг до хатки:
— А
хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
Ведмідь
і злякався.
—
Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
От
ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
— А
чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
—
Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний
сидить!
А
вовк:
—
От я його вижену!
—
Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
—
Отже, вижену.
Побіг
вовк до хатки та й питається:
— А
хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
Вовк
і злякався.
—
Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Зайчик
ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика
та й питається :
— А
чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
—
Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір
сидить!
А
лисичка:
—
От я його вижену!
—
Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та
не вигнав, а то ти!
—
Отже, вижену.
Побігла
лисичка до хати та:
— А
хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
От
лисичка теж злякалась.
—
Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Пішов
зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й
питається:
—
Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
—
Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
А
рак:
—
От я його вижену!
—
Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не
вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
—
Отже, вижену!
От
поліз рак у хатку та й питається:
— А
хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
А
рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я, рак-неборак,
Як ущипну,— буде знак!
Як ущипну,— буде знак!
Та
як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла,
тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та
й став жити в своїй хатці.
Колобок
— Бабусю! Спекла б ти колобок!
— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.
А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.
Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
То й від тебе втечу!
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг... Аж іде ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
То й від тебе втечу!
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з'їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.
Колобок скочив їй на язик та й почав співати:
Я по засіку метений...
А лисичка — гам його! Та й з'їла!
Немає коментарів:
Дописати коментар